EN | Главная портала | Непрочитанные | ПОМОЧЬ ФОРУМУ | Делаем свой сайт | Скорая помощь | Форумчане | Доска почета | Лидеры | Награды | Козоводческая карта | Калькуляторы Контакты

Хто ми є


(olga_pukalo) #1

Так стались обставини, що я зараз маю багато часу на роботу мозку, так як руки в мене зайняті то попкою 9 місяців, то 3,5 річною. І завдяки тому що думки набагато заходять далі ніж дії, часом летить програма комп’ютера і його треба перезагружати і заново налаштовувати. Це призвело до більшого самопізнання, особливо коли є твоє відображення в дитині, яка перебільшено, але чітко показує твою нетерпимість і інші недоліки. Я завжди притримувалась думки, що не дитину треба виховувати, а себе.
Почну з цього відео. Тільки що попало під руки.


Відкрила цю тему, тому що спілкуючись з різними людьми можна краще побачити свої грані, краще зрозуміти хто я є, і тоді прийти до розуміння для чого я є.
І відкривши себе можна зрозуміти що ховаєш від себе і прийняти себе.
Цікаво чи весь цей текст не виглядає як розмова яка не потребує співбесідника?


(olga_pukalo) #2

Коли я сказала чоловіку що створила тему хто я є, він сказав хто я є людина чи коза? Бо іноді мої екскріменти як горошки :slight_smile: я засміялась, тому що на цю тему було б багато охочих поспілкуватись.
Так хто я є людина чи коза?! :thinking:


(olga_pukalo) #3

Читаючи сторінки бачу в багатьох бурне життя яке привело їх в тиху пристань, за місто до любимих тварин в тому числі до не виліковної козоманії.
Трохи бурного життя, яке відбувалось колись давно: я була моделю, мені всі пророчили нею стати і я не підвела їх очікування. Це довга тема про неї можна багато окремо писати.
Це дало мені можливість побачити трохи світ, була в арабських еміратах, Японії. І просто з’їздила в Білорусію та Польщу. Трохи знаю розмовного японського, і згадую все з доброю ностальгією. Хоча друга моя поїздка була не проста, побувала в міліції та 2 тижні в еміграційному відділенні :sweat_smile:
З чоловіком познайомилась коли стрибала з парашутом і потім ми разом вже стрибали з бадіджампінгу з моста в Каменці - Подільському. Ще багато чого було, все не перепишеш, все це згадую бо мої діти витягують повільно, але великими кроками мене з мого комфортного уютного насіженого містечка в бурний світ. Вони його пізнають і їм не вистачає моїх просторів в декілька гектарів з парою дачників літом, і дивлячись на них, на їхні очі з жагою поглинаючі все нове, в самої з’являється бажання пізнавати більше.
В мене вийшло два повідомлення в одному :blush:
Розкажіть трохи як ви дойшли до свого господарства?


(Наталя) #4

З цікавістю прочитала Ваші замітки. Стосовно останнього питання, то поки ще є примарні сподівання на таку тиху гавань свого господарства, хоча назвати тихою гаванню городництво, тваринки (поприбирай за ними, накорми, а вони ще й мають особливість розмножуватись, і не завжди питаються, чи вчасно це для вас :wink:), та багато-багато іншого. Так, що мабуть це можна назвати просто іншою шаленою каруселлю.
А щодо 9місячних і 3,5річних попок, то мушу погодитись, що Ви зараз перекладаєте свій різноманітний :slight_smile: стиль життя на їхнє світосприйняття, так в такому віці діти відкривають для себе світ з великою жагою, а що вони відкриють, принаймні зараз повністю залежить від Вас. Настане період, коли вони будуть робити відкриття без Вашого нагляду, але все одно через Вашу призму. Може статись, що усвідомлять цю призму і вони, і Ви багато років потому.
То ж не вони Вас витягують з Вашого

вони ще не усвідомлюють його (бурного світу) наявності, тільки Ви ЗАРАЗ, може несвідомо, нав’язуєте-показуєте скільки в світі всього є. Це прекрасно (принаймні, як на мене), але головне (знов-таки на МІЙ погляд) показуючи принади світу вміти розставити акценти, показуючи плюси, не забувати і про мінуси, прораховувати на декілька кроків наперед.
Простий приклад з мого дитинства, може трохи далеко від теми, то вже вибачте, але хочеться щоб Ви прочитали ТЕ, що я намагаюсь сказати: за кілька годин перед сном ми з татом розігрались він підкидував мене до стелі, я сміялась, наче ідилія, мама каже до тата не потрібно перед сном підкидувати доньку, бо буде спать погано.

І це здОрово, значить діти мають шанс не потрапити до міліції :joy: , а якщо сер’йозно натхнення Вам, адже звання мами це назавжди!!!


(olga_pukalo) #5

Вітаю Наталі :slight_smile: так так ми пишемо майже про одне і те саме. В мене завжди було бажання навчити їх ловити рибу. А не приносити їм готову. І навчити думати, мати свою думку, прислухатися до себе, мати стержень і не боятись діяти інакше ніж інші. Індивідуаліста, а не стадну людину, якій може хтось щось навішати на вухо і керувати ним.

Тут мала на увазі, інший ритм життя, в мене кооператив, зимою крім нас ще дві три людини по своїх домівках, старші люди, яких бачимо іноді раз на тиждень, на два. Немає суєти, немає цього руху і біготні сам не знаю куда, всі біжать і я біжу :slight_smile: в мене не стадо, а пара кіз і за 5 років мого козівництва, один раз не знала точно коли окот, сама тримала козла з козами, дві були покриті, а ярка ні. І то приблизно уявлала, це не для мене, на далі так не роблю. Моя сестра і інші кієвляни приїжджаючи сюди перше кажуть як тут добре, а через пару годин кажуть, але я би так не змогла (зміг). Не кожен може залишитись сам з собою на одинці :wink:

Це так і не так. Мені син каже - мама поїхали до людей :joy: а все інше, авжеж я хочу щоб в них не було комплексу ні до чого, ми ж граждане світу. І кордони всі зроблені нами, а не природою. Вони мають знати, що повноцінні люди цього світу, і ні що їх не обмежує.
Звання і правда на завжди.
Дякую за розмову було приємно поспілкуватись :wink: а міліція я туда попала випадково :joy: правда тоді мені було не до жартів, я в Україні там не була, а тут Японія :roll_eyes:


(Ксюша) #6

Мы тоже живём в дачном кооперативе.И с каждым годом я всё чаще и чаще слышу от детей (18 и 8), особенно от младшего,что он хочет в квартиру,туда где люди и дети.Ему здесь грустно(


(Наталья) #7

Тема немного на детей перейдёт.
Но скажу, что нам в своё время мегаполисы надоели. Ещё детей не было, мы осели в сельском райцентре. Конечно было просто хорошо, все замечательно, наслаждались жизнью с природой. Потом козу завели, как дочка родилась, потом и сын, и ещё одна дочь. Мне в селе с животными находиться просто блаженство, но смотрю на детей, у них сейчас начинается зуд познания и расширения граней этого познания. В селе очень хорошо, но пусть и грубо звучит, в селе ограниченное мировозрение. Да и мужу давно приелась вся сельская романтика.
Чтоб ответить на вопрос кто Я, надо иметь хоть какой-то опыт в жизни, который не ограничивается одним человеком, одним городом или селом.
В нашей жизни столько всего было, не все детям раскажешь)), но мне и не стыдно.
Наше прошлое нас догоняет, от него никуда не деться. Как себя не обманывай, а своя суть вылезет, от себя не спрячешся.
Вот и детям хотим как можно шире показать мир во всех его проявлениях, со всеми вытекающими, это наша задача. От этого будет и свобода выбора их жизненной линии, и конечно они потом тоже смогут ответить на вопрос: Кто Я.
Но и не забываем про гены, они играю Очень огромную роль


(olga_pukalo) #8

Так і я намагалась займати його різними речами, але і сама не можу з ним лиш гратись, мої обов’язки ніхто не відміняв, і спілкування з дітьми йому не заміниш.

Так діти теж частина нас. Тож ми не відхиляється.

Моє завдання спочатку її знайти, витягнути з купи хламу під назвою стереотипи і вплив навколишніх людей, себе справжню, а потім вже прийняти себе і зробити такою якою хочу бути. [quote=“Natata123, post:7, topic:25292, full:true”]
Кто Я.
Но и не забываем про гены, они играю Очень огромную роль
[/quote]

Так, не знаю про гени, а от про народження і пізнання світу від батьків, що дало мені можливість в чомусь полегшити собі життя, а з чимось треба сильно працювати щоб не псувало його.
Мені завжди цікаві були люди, намагалась зрозуміти їхні слова і вчинки, поставити себе на їх місце. А ще я хочу взаєморозуміння між людьми, спостерігаючи бачила і агресію і напад, і зачасту якщо подивитись без емоцій, це був самозахист. І читаючи повідомлення людей можна багато побачити про людину. Недавно замітила що одні пишуть безапеляційно і трохи з докором, так проявляючи свою правоту, а інші не так нав’язливо і бачать неточність в попередньому повідомлені, і цікаво чи сприймають других в серйозно?


(Наталя) #9

Не потрібно з дітьми лиш гратись, з народження потрібно сприймати дитину як особистість, в дитини підніметься статус в своїх очах, адже вона виконує потрібну роботу, як дорослий, але так спілкування-ігри з одолітками теж потрібні для того ж статусу :thinking:.

Розділіть їх з дитиною, звичайно “я краще сама зроблю”, але особистість теж повинна десь навчатись і робити. Я не хочу нав’язувати свою думку, кожен обирає свій погляд. Сама колись з подивом почула, що раніше 3річна дитина вже пасла гусей, на хвилинку уявила, що дорослий гусак десь такого ж росту, дорослий гусак може поламати дорослій! людині руки, колись у селі (мені тоді було з 10 років) в моєму напрямку летіли троє гусей (ні, вони загальмували раніше, і до мене в них діла не було :laughing:), на рівні моїх очей, досі лячно згадувати :neutral_face:.


(Наталья) #10

Оля, я думаю це априори неможливо.
А люди зовсiм рiзнi. З цим напросто треба змиритись i сприймати такими якi вони э або не взаэмодiяти з ними. Вибiр за вами.
Вчора ще раз перечитала Моэма “Театр”. В актриси театра син подякував, що вона з дитинства залишила його в спокоi. Буквально це сприймати не треба. Просто дiйсно не треба дитинi заважати проявляти себе. До цього треба дойти, щоб не перекладати на дитину повнiстю свiй досвiд. Тому для цього в батькiв маэ бути не обмежений кругозiр.
Мiй чоловiк свого батька не знаэ, хто вiн, що вiн. Знаючи його маму, бабусю, дiда, дядю, вiн абсолютно iнший. I як би вiн хоч трохи знав про батька, деякi вiдповiдi вiн би знайшов значно швидше, не здобував би для себе деякий йому не потрiбний досвiд.


(olga_pukalo) #11

Так треба більше було розкрити тему, я взагалі всю увагу майже йому приділяла поки не з’явилась сестричка. І ми читали, грали, малювали, готували, пасе він з 2 тижнів кіз, Таісія з 1 місяця.
Він має свої обов’язки і помагає як може. Але я все одно не заміню йому інших людей, до тепер було не критично, він росте і хоче спілкування з дітьми.
Гусей в мене вже нема, що дуже радує, було двоє і гусака чистила 2 дня :upside_down_face:

Мала на увазі терпімість один до одного, між всіма тяжко досягти, але нема нічого не можливого. Тим більше трошечки уваги, трошечки розуміння, підтримки і все, багато не треба.

Ще тут хочу сказати, нічого ви і не нав’язуєте, ділитесь думками, а я беру те що мені потрібно :slight_smile:

Це не можливо, я і так багато часу проводжу в дуже тісному колі, і від того до людей в мене з’являється ще більше гарних почуттів. Буває всіляке, але гарне відношення і віру в кращу людську сторону надіюсь не втратити.

Думаю не можливо заставити дитину сприймати все як ти хочеш, все одно в неї буде своя думка, дитина її буде висловлювати якщо позволять або тримати при собі якщо не дадуть такої можливості. Я за те щоб не нашкодити, не зламати, але показати що на одну річ можна дивитись з багатьох сторін, і шукати ту сторону яка буде робити її щасливою, а через неї всіх її оточуючих.


(Наталья) #12

Ось це ваша вiдповiдь

В притчi теж э поняття “метати перед свинями бiсер”, це до того, що немаэ неможливого, але чи варте воно того? Якщо деякi люди навiть i близько не задумуються про терпимiсть, i не думаю, що ви, чи я вiдкриэте iм очi. Влаcнi комплекси нам також вказують на обманливi шляхи, чи братись доказувати щось iншим.
Вибачте за комканi думки, руки страви готують до НГ


(olga_pukalo) #13

Не зрозуміла :blush:

Тепер зрозуміла, вхопила зв’язок :hugs:
Про бісер, нікому нічого не навязую, дякую що дають можливість сказати, і поклон тим хто підтримує розмову і має бажання ставати краще і добріше. Принаймні не бути байдужим. А хтось прочитаючи задумається, проаналізує. Власні комплекси - дойшло, це малось на увазі, що я не є остання інстанція істинни, я не претендую. Якщо в когось як і у вас викличе бажання підтримати розмову, значить є однодумці або протестанти, люба думка цікава.
Мета цієї гілки поділитись своїм баченням, і було б просто неперевершено знайти для себе відповіді на якісь запитання.
З наступаючими святами всіх.


(Наталья) #14

Оля, я мала на увазi, що чим меньше ми спилкуемся з людьми, тим кращи воны нам, тим бильше до них теплих почуттив. Суть людини не зминиться, навить якщо вона на голови буде носыты нiмб

Це про не навязування, а про те, що деяки люды свидомо залишаються слыпими до терпымости та иншого, щоб могло зробити для них iх духовный свiт прекраснiший.
Про комплекси теж не в ваш город.
Часто людям заважають жити и бачити очевыдни речи iх комплекси. Я теж закомплексована, але я це усвидомлюю и розумию, що мушу працювати над собою, не перекладаючи iх на оточуючих.


(olga_pukalo) #15

Я зараз працюю над теорією що можна підкорегувати суть, надіюсь експеримент буде в мою користь :grinning:

Як це? Як можна розуміти що можеш жити краще, щасливіше і свідомо нічого не робити. Наталочка хоч віддалений приклад наведіть, я думала люди навпаки не розуміють того і страждають.


(olga_pukalo) #16

Ще таке, що мається на увазі під суттю? Це накопичення власного досвіду і вироблена реакція на нього?
На мою думку всі люди як чистий лист народжуються, вони мають характер, а от бачення і відношення до всього набувають досвідом. Тобто родилося дитятко одне спокійне інше моторне, тут включаються батьки, або опікуни зі своїм досвідом і починають передавати його дітям, свідомо і не свідомо.
Тут трохи відійду: мені завжди подобаються батьки які кажуть своїм дітям маленьким в кого ти такий? :joy: в тебе, авжеж в тебе.
Тобто на різний характер наслоюється досвід найближчих людей до дитини, вона його копіює і відтворює. При тому перебільшено. І ще замітила, що мій син відтворює не найкращі мої риси, тільки що прийшла думка, напевно того що вони його найбільше зачіпають і хвилюють. Наприклад коли я підвищу на нього голос. Потім замічаю що він дуже кричить, не може сказати спокійно. Або розізлить мене, а потім десь в нього проявиться злість причому він ще її не може стримувати як я принаймні намагаюсь.


(Наталья) #17

Моя мама, наприклад, терпымости не маэ взагали. Через мизерну дрибнычку нервуэться, ще й робыть нерви всим оточуючим вдома. Я багато раз говорила, шо можна зминыты своэ бачення на ти чы инши речи, и не буде никому нервив. Вона навить и слухати про це не хоче, свидомо ухиляэться вид цых розмов, iй воны неприэмни. Значить вона усвидомлюэ деяку правоту и правильность й иншого поводження.
Але щоб поводились по иншому, треба зусилля, треба анализувати багато, думати. Багато хто не хоче цього робити, и так влаштовуэ.


(Наталья) #18

Ше в бабу, дида, прабабушку, прапрадида.
Насправди в нас и наших дитях дуже багато й вид наших пращурив. Буваэ дитина на батькив ну нияк не схожа, ни визуально ни по характеру, а придивитись- вылитый дедушка або бабушка


(Людмила) #19

Оля, то, что Вы описали при рождении - это темперамент. Кто-то активный, кто-то меланхоличный. А вот характер формируется в процессе развития ребенка.

Вопрос “в кого ты такой” от родственников чаще звучит с негативным подтекстом, что не является для ребенка положительным подтверждением


(Наталья) #20

Людмила, раз уж вы заскочили сюда, можете сказать, что такое

Я вроде как по своему это понимаю, но объяснить не могу