Доброго всім дня!
Маю мрію: завести бджіл.
Коли я була ще дитиною, батьки мене, з двома меншими сестрами, відвозили на літо до дідуся й бабусі (самих найкращих на світі). Вони проживали в сусідньому селі і тримали багато худоби: і птицю, і поросят, кроликів, нутрій і корова була, кози, ще й шовкунів, в ті часи, годували (пам’ятаєте?) і город здоровий і сад.
Ще на літо приїжджала тьотя з чоловіком і двома синами, які були нашими ровесниками. У будинку було дві кімнати, їх називали хата і хатина (можливо, хто пам’ятає, хоча у різних куточках України, напевно, називали по різному). І ми всі проживали разом, ніби у вулику.
Бабуся з дідусем - люди, котрі пережили і голод, і війну - дуже працьовиті були, і нас до праці привчали з дитинства: ми все допомагали по господарству, по силі своїй) Та, найбільше, мені подобалося допомагати дідусю біля пасіки (була невелика пасіка, щось близько десятка вуликів).
Мені доручалося підготовляти рамки до навощування: ми сідали на маленькі стільці, ставили на коліна по рамці і маленьким ножиком зачищали рамку від бруду, а перетяжки з дроту, на які наживлялася вощина, від іржі. Це треба було робити дуже обережно,бо при сильнішому натиску дріт рвався, що, іноді, в мене й виходило (на мій превеликий жаль). Потім дідусь брав, розігрітий на сонці, лист вощини, клав на рамку і обережно притискав тупим кінцем ножа - рамка готова. Та за цим процесом я лише спостерігала (ще не доросла) і мріяла, що скоро і сама стану наживляти рамки. Але стався один прикрий випадок…
Одного дня дідусь передивлявся пасіку, зрізав труня. Я бігала біля нього, допомагала обдимлювати рамки, щоб бджола тікала. Нахилившись над відкритим вуликом, стала розглядати личинки зрізаного трутня і тут мене, під око, кусає бджола і чую крик дідуся: Іро - тікай. Я, стрімголов, кинулася до малини і там сховалася.
Потім дідусь розповів, що коли я схилилася над вуликом, бджолам щось не сподобалося і наді мною зібрався цілий рій. На щастя дідусь це помітив і я вчасно втекла, мене вкусила лише одна бджола. Бджоли мене кусали і раніше, але ця попала в таку ділянку, напевне, що я декілька днів не злазила з печі, щоб мене ніхто не бачив (хоча мені було тоді років 10). Я так запухла, що одне око відкривала рукою, щоб подивитися “Дику Розу” (тоді був популярний такий мексиканський серіал і село пустіло, коли він йшов)), а інше не відкривалося взагалі.
З тих пір я стала боятися бджіл і обходити десятою дорогою.
Зараз я вже доросла, маю чоловіка і двох діток: доньку та сина. У нас приватний будинок, є худоба: індокачки, кури, кролики та це все для їжі. І от я згадала дитинство, як мені подобалися бджоли і спала думка: а що як завести бджіл: для себе, для душі, вуликів три-п’ять?
Але, нажаль, дідуся й бабусі вже немає з нами, а я так і не перейняла весь дідусевий досвід по бджільництву. Я розумію - це великий труд і треба багато знань, та і коштів. І виникають думки: а чи справлюся, чи варто починати?
Привіт! Вітаю на форумі! Дуже цікава історія 
. Варто заводити пасіку! А я, Ірочко, буду ходити по медок до вас!
Може покажете нам свою живність?
Вітаю Ірочко! Заводь пасіку, якщо є мрія, потрібно реалізовувати!
Ради вітати нову людину з новою цікавою історією ! Продовжуйте ,Іра, знайомити нас зі своєю родиною та господарством .
Дякую за гостинну зустріч
Вітаю, Іра, читаю про вашу пасіку - і сльози на очах - згадалося своє дитинство ,і рамки,і вощина ,і напухші вуха і губи від укусів бджіл, і трутні ,яких можна було брати в руки і вони не кусалися… Тільки я з татком була на пасіці…
Ви так душевно написали . Спасибі 
Я сама плакала, бо Іра - моя сестричка, розповідь про наших Дідуся і Бабусю). Ми їх дуже любимо. Колись Дідусь змайстрував мені сопілку з ліщини, я свистіла на ній свистіла і вирішила піти на пасіку до Дідуся, показати як я навчилася. Стала біля вулика і давай вигравати, коли одна бджола залетіла у дудку та як свиснула мене в губу:joy:. Анжеліна Джолі відпочивала:joy:
. Отака була наука))
А от тепер сміюся , сама не раз була з красивими губами ))
Дуже вдячна за такий відгук. Я дуже хвилювалася, перед тим, як натиснути кнопку Напечатати, бо це, дійсно, частинка моєї душі. Дуже рада, що у вас вона викликала приємні спогади.
Завжди не вистачає підтримки та досвіду старших людей яких уже немає з нами. Скільки б іще навчили, підказали, поділилися своїм досвідом, вмінням. Але в наш час так допомагають сучасні технології, інтернет. Кожен, якщо є бажання, може найти для себе все, що потрібно йому для вивчення тої чи іншої інформації, якої бракує - це групи, форуми і тд., та запитати, переглянути, почитати про ту чи іншу інформацію, якої не вистачає, набратися досвіду в уже досвідчених людей. Бажаю почерпнути щось свіже, набратися натхнення на втілення в життя чогось, що давно хотілося і ніяк не виходило розпочати!
Буду старатися, дякую
Ахтыжностальжи!..
если 3-5 - заказывайте сразу тот улей в котором спать можно. Говорю вам, как человек, держащий для себя 3-5 семей. Теперь мне эти первые ульи уже лишние, хватило бы одной четырехсемейной лежанки.
Клаас, дякую за чудову ідею. Я знала про лікування бджолами, та про такі вулики навіть не чула. А у вас є такий вулик? Цікаво подивитися на фото, якщо є.
З нетерпінням чекаю весни, можливо вже з’являються вулики😉 та ще й не прості. Я так зрозуміла - буде 1 довгий вулик з 5 сімей.
Моя мрія відпочити на такому уліку. Моя порада - купуйте лише такий. Багато про нього читала, дивилася. У наш не легкий час - це панацея від нервових хвороб, релакс,адаптація! Не знаю де в Чернігівській області є такі, я б безперечно зїздила, навіть, уже завтра
Свєта - це класна ідея, я теж загорілася. Якщо здійсниться - обов’язково будеш приходити на апітерапію.
Чомусь я забулася за такі вулики, а тепер згадала, що бачила цілі будиночки на вуликах. Люди відпочивають і оздоровлюються в них. Знаючи твого чоловіка, Іро, ти тільки подай ідею, а він реалізує
Промоніторь інформацію і покажи нам фото вуликів, які знайдеш, а також вислови думки з приводу того, яку пасіку ти бачиш у себе на обійсті. Давай мріяти, я уже хочу бачити, що ти плануєш, покажи де знайдеш місце для будиночку, навіть, задумайся про вільний досту тим людям, які захочуть прийти чи приїхати до тебе на оздоровлення
Ну, може не зовсім вільний 
