Дякую, Татьяно, що запросили мене у вашу чудову компанію)
В козоводстві я новичок, всього 1 рік.
Довгий і тернистий шлях вів мене до свого міні-господарства. Народилась в Києві, перший раз потрапила в село в 19 років))). Там і познайомилась з грядками, першою моєю місією було просапати буряк. Через годину прийшла хазяйка і зраділа, що вибрала я все-таки бур’ян, а не коренеплоди) Це все гості, а життя за містом почалось зі старенької зємної хати і запущеним садом. Так відбулась моя перша в житті зимівля - під хрускіт дров у грубі, удобствами на вулиці, і колодязем з відром. Але яке то було життя, назад вороття вже не було. Так ми прожили 2 роки.
Потім було багато ще пригод, з найкращим майстер-класом по городині від моєї другої мами. Потім ми жили у старшого чоловіка, який прищепив нам любов до парнокопитних. І де з’явилось розуміння, що краще парного молочка може бути тільки парне молочко.
І от ми побудувались, я попала на форум козоводів, там після маніакального безвилазного вивчення інформації на протязі пів-року, з’явилась моя перша кізка Мілка, дякую за допомогу в цьому Тетяні Броварчанці)))) Потім привезли їй друзів - 1,3 місячну Бруню (полунубік-зааненка), та 3 місячного Добриню (полунубік-молочна коза), за цих чудових дітей дякую Ярославі. Це довга і серйозна історія, Бруня була підсосна, і не хотіла пити з миски, після двух тижнів мого життя в козовнику і умілого ведення мене Мариною, та погризаних Мілкіних дійочок (приходилось її тримати), ситуація налагодилась, і козуню випоїла Мілка благополучно. Тепер вони як мама і доця. За обмеженою кількістю молока в нас з’явилась ще одна кізонька Ліза, наша молочна рятувальниця та годувальниця. Дякую за неї Олександрі. Ліза - заано-ламанча.