Моя Люсія, простіше Люська.
Вісім років тому, я прокинулась і почула що біля дверей щось пищіть. Я дуже здивувалась, бо у мене було дві дорослих собаки а звуки були якісь дитячі. Я вийшла і побачила, що серед моїх собак лежить маленький комочек- цуценя, навіть ще сліпе. Його хтось підкинув нам під паркан а ось вже до будинку його занесли мої дорослі собаки( досі загадка як вони це зробили). Тож отак у нас появилась Люсі, наша Люська, наша кохана двірняжка.
Перед зимою, до нашого двору прибився пес (маленький зростом але дорослий по віку). Його з лісу привела Люська ( чий він і звідки взявся невідомо) , він оселився у нас на подвір’ї, став навіть охороняти і давав себе гладити. Я дала йому ім’я Приймак і він одразу почав на нього відгукуватись. Приймак і Люська , завжди ходили разом, вони були як солодка парочка ,він був набагато нижчій за неї але це не заважало йому охороняти і боронити свою даму серця. Вони були чарівні у своєму коханні. Люсі неймовірно розумна собака, вона унікальна і неповторна. Вона водила його по нашій території біля будинку і наче щось йому показувала. Потім Люсі привела його до своєї миски і дозволила разом з нею їсти, вона дозволила йому спати у її будці. Також вона заборонила Приймаку( рикнула у його бік) гавкати на її подругу Піру(це наша кішка, вони частенько разом спали). Тож все якось йшло ладком.
І ось настав страшний день для мене- пропала моя Люсі, моя ніжна дівчинка, моя вірна і надійна подружка, моя дитиночка яку я вигодувала з піпетки……Люсі пішла гуляти( бо вона ніколи не була на ціпку, вона вільна душа яка обирала сама свій маршрут і свої дії) і після цієї прогулянки вона більше не повернулась. Також разом з нею пропав й Приймак. Я не одразу навіть повірила, що таке могло статись. Я обпитувала сусідів, я шукала у лісі, по селу, я не могла прийняти страшну реальність, що її вже не має. Мої розпити привели мене до того, що як виявилось по нашій вулиці пропало 5 собак і щезли вони всі у один день. Хтось казав що вовчиця повитягувала собак, інші казали що мисливці постріляли заради забави але правда була невідома, були тільки важкі домисли. Я відмітила той день, я його записала ( я все записую що мене дуже вражає).
Для мене почались важкі дні бо я постійно думала за Люсі. Мої думки заводили мене у страшні уяви де наче моя Люсі мертва або з неї якесь мурло знімає шкіру або вона десь лежить поранена і стікає кров’ю, моя уява малювала найстрашніші картини. Йшли дні…пошуки мої продовжувались, надія теплилась. Я собі вирішила, що як що я не бачила її мертвою, то я буду її шукати і чекати. Чекання страшна річ, бо наші очікування переносяться навіть у сни і я часто бачила Люсі у снах. Я гукала її постійно у цих сновідіннях але не могла до неї дотягтись, бо щось нас розділяло. Мені іноді вважалось ,що я чую її гавкіт і я одразу хапала когось з своїх собак і бігла на ці звуки. Ці звуки чомусь я чула по обіді, а так як зимою рано темніло то я завжди брала на пошуки когось зі своїх собак, темнота мене не зупиняла але бути самій у темряві я не хотіла. З Моною або Асією( мої алабайки) ми мчались до лісу, бо саме звідти я чула гавкіт( наче) Люсі, потім звук пропадав і я блукала по лісу і навколо сподіваючись її знайти. Мені навіть не було страшно, бо зі мною була надійна і вірна охорона, єдине що заважало це темрява і снігопади які засипали мені очі і боляче бив у обличчя вітер. Я не здавалась. Мені мабуть не можна мати друзів бо я дуже болісно переношу їх втрати, я буду використовувати всі можливості щоб захистити «дорогих» моєму серцю, я не зупинюсь і мене не зупинять…Мій чоловік і мої подружки намагались мене підтримати і заспокоїти але вгамуватись я не могла. Я закрилась у собі і перестала згадувати Люсі у присутності інших, не хотіла щоб хтось бачив мене слабкою … 100 днів очікування, снів, біганини по лісам і надії що я колись її побачу….Мою дівчинку , мою надійну подружку, мою дитинку яку я викохала з малечку…мою Люсі……
Прийшла весна , заспівали пташки і наче земля прокинулась після довгого зимового сну. Весна…гарна пора але навіть вона не може вилікувати коли чекаєш…
Тиждень тому мені наснився сон, що моя дівчинка Люсі, стоїть біля порогу і радісно крутить хвостиком. Я прокинулась і розповіла чоловіку. Він обійняв мене міцно і каже: «відпусти її, не картай собі душу». Я мовчки занурилась у його плече і розридалась як дитина. Асія і Монка заскочили до нас на ліжко і почали облизувати мене і заспокоювати, як добре що вони у мене є (промайнула думка у голові), як добре що я не одна….
Сьогодні я знов почула ,що гавкає Люсі. Я не бігла до вікна бо була впевнена що мені знов вважається. Я піднялась від компа і не поспішаючи підійшла до вікна…Мона стояла обпершись лапами на підвіконня і гавкала за вікно, вона щось мені показувала…Я підійшла……Я не повірила своїм очам, бо я явно побачила хвіст Люсі яка залазила до себе у будку. Я побігла на двір, огледілась, Люсі не має…Я пішла до лазу де любила спати Люська і почула ,що звідти хтось ричить а потім і гавкати щось почало. Я не злякалась ,бо це був самий гарний гавкіт у ту хвилину, то була вона –моя дівчинка. Я погукала її: « Люся, моя дитинко це я, ти вдома не бійся, все вже добре…». Я казала ці слова і серцю наче тісно було у грудях, повітря чомусь не заповнювало мої легені, я навіть аж задихатись почала від хвилювання і надії… Вона вискочила, вискочила і кинулась до мене облизувати. У Люські котились по мордочці сльози як горошини , ми обнялись, ми ніколи так не обіймались. Я так голосно почала радіти її поверненню, що мабуть всі мої сусіди вирішили, що я несповна розуму. Мені було байдуже , хто і що подумає….Моя Люся вдома, шлях у 100 днів розлуки подоланий…
Вона дуже схудла, у неї майже лисе пузо(наче як після опіку) і вона страшенно втомлена. Я почастувала її найсмачнішим що було вдома. Ми балакали, я її питала а вона тільки поскиглювала у відповідь. Я їй розповіла як я її шукала, як боляче мені було від втрати ……Ми сиділи поруч і я не могла натішитись своїй радості.
100 днів позаду….Люсі вдома……Я ніколи не зможу дізнатись де вона була. Єдине що я зрозуміла, що вона довго йшла бо неймовірно виснажена, також на ній багато кліщів тож йшла вона полями, кігті її здерті ( добувала їжу як могла), загоєнні недавні рани на тілі( хтось її скривдив і може навіть хотіли вбити) . Але це все позаду, тепер вона вдома , я заспокоїлась….
Дякую Боже , що допоміг Люсі повернутись….
20.03- Урааааа, з ранку я побачила Приймака!!! Мабуть він прийшов у ночі( а може одразу , тільки сховався), тепер я точно знаю ,що він увесь цей гіркий час розпачу був поряд з Люсі, він не покинув свою кохану. Тепер усі у зборі, ранкові фото…
, вітаю з поверненням втраченого друга 
