Дякую, Вам Марина! Дуже рада бачити Вас в нашому віртуальному доміку. Так, дуже багато часу йде на родину, одне тільки приготування їжі на 10 осіб що разу…Не говорячі про все інше) Дітки трохи підростуть, буде легше. Будуть допомагати.
А Ви наймолодша дитина? Чи є ще менші? Вам подобалося, що у вас так багато братиків і сестричок?
4 лайка
Я найменьша. Мені дещо дратувало у нашій багатодітній родині. Наприклад мені постійно приходилось доношувати одяг сестри( я сердилась що одягаю недоноски), також мене дратувало що у мене не було окремої кімнати ( не було особистого простору), було дуже мало уваги мами і батька бо вони постійно займались тим що працювали бо треба було годувати цілу ораву ( у мами майже не було часу спілкуватись з нами дівчатами на якісь дівочі теми, я вже доросла але й досі відчуваю що її уваги було неймовірно мало , я навіть почала думати що вона мене не любила, хоча це не так, це наслідки нехватки уваги до нас як до дітей). Всі ці причини відбили у мене бажання до великої родини, у мене один син.
15 лайков
В нас ні в кого поки що немає власної кімнати. Тай не було її у мене , в нас з сестрою була одна кімната на двох) Але в кожного було своє робоче місце, свій стіл, своє ліжко. Так само й у моїх дутей, у кожного є своє робоче місце і ліжко. Намагаюся приділяти всім увагу, на скільки мене вистачає… Дякую за Ваш досвід, буду намагатися ще більше приділити їм уваги.
16 лайков
Ну, нас було двоє і я старша, але все, що ти писала вище було і в мене. Обноски від знайомих маминих, мама працює весь час, вітчим також працює, з сестрою кімната на двох. А мої речі потім ще їй залишались, якщо були пригодні до носіння… Часи були тоді такі не зовсім для всіх легкі, та ще й стереотипи радянські бачення … річ про психологію сім’ї не йшлась і не пропагувалась, зато пропагувалась всяка х…нь от і все. В моєї бабусі ( а вона полячка ) було 6 дітей, і вони и навіть по цей день дружать і разом картоплю садять і викопують, і діти їхні дружать і онуки. І коли збираються за столом як почнуть розповідати за своє дитинство ( а жили в селі і не шикували) то всеодно мені аж заздрісно, що в мене не було такого яскравого дитинства і юності, і це не зважаючи на те, що бабуся їз дідусем працювали в колгоспі ( це була повинність радянська) а потім ще дома декілька корів і з півдесятка свиней і поросят багато, не рахуючи городів які входили за горизонт а вечеряти сідали в 12 годин ночі.
18 лайков
Юля , може у твоєї бабці було інакше, не знаю.Ми також коли разом зберемось, багато цікавого і смішного розповідаємо, регочемо аж сльози біжать. Може хтось також заздрить білою заздріст’ю але ніхто з нас (дітей) не створив багатодітну родину( кого не спитаю з братів або сестру, кажуть упаси Боже). Тож все воно относітельно, згадати - пореготати то смішні спомини, а щоб комусь порадити або самим створити багатодітну родину, то тут зась, ніхто з моїх братів і сестра - несхотіли, отакі справи. Ми не бідували по міркам совка, у нас був новенький москвіч, трьох кімнатна квартира, батьки гарно заробляли і дифіцити завжди у холодільнику( мама працювала у торговлі) але все ж таки я завжди відчувала що я з багатодітної родини( різниця одягу, ремонт у квартирі, увага батьків, навіть тормозки мені ніхто не готував і я з заздрістю дивилась на інших дітей, що про них персонально турбувались і навіть яблочко хтось з батьків поклав у портфель( я все клала сама)). Довго пояснювати.
7 лайков
Ні, в них зараз у всіх по багато дітей мінімум 3 ( окрім мого батька, їхнього брата) , не, дітей в нього 6, але від 3 жінок. А то, що коли мама розлучилась, я перестала спілкуватись із сім’єю батька і ще досі не можу порахувати своїх двоюрідних братів і сестер і запам’ятати хто із них чий, і ті що вже одружилися також мають вже дітей і багато хто більше 2-х, хоч всі ще молоді, я сама старша від них, а від самих молодших навіть більше чим на 15 років.
І саме цікаве - вони всі такі дружні, що поміж рідними я не зустрічала такої дружби. І їх всіх така багато! Якщо зібрати всіх разом, навряд чи всі влізуть в рейсовий автобус.
7 лайков
Я не знаю, чому у вас такі не дуже хороші спомини. У мене троє дітей, уже дорослі. Да зараз вони розповідають, кому чого не вистачало. Дефициту у нас не було, а господарство було велике. Але у старшоі дочки уже троє діток і вона казала, що не уявляє своє життя, щоб діток було менше трьох. Тільки одне, що вона хоче проживать там, де для розвитку дітей є всі умови. Да вона ім більше приділяє уваги чим могла приділити я їм, бо я більше приділяла господарству, а вона в городі і господарства не маж. А поповоду недоносок, моі діти і зараз з усмішками згадують, як вони один за одним доносили. Особливо коли їх братик ходив вдома у їхніх платтячках. І зараз вони передають речі один одному.
10 лайков
Юля ми балакаємо про різні речі, три дитини це не в важається багатодітна родина але то таке…, ти бачиш картинку зі сторони а я у цій картинці товклась, Про шо мова, з пустого у порожнє,…я дуже рада за твою бабусю.
3 лайка
Наталочка я сказала навіть більше ніж достатньо. Мої спомини це відверта відповідь на питання, все- далі коментувати немає чого. Навіщо ставити у приклад вашу родину, як що у вас тройко дітей? Покладіть на плечі семеро -восьмеро а уж потім будете питати своїх дітей,коли вони виростуть, що вони про те все думають( тільки не факт що вони скажуть Вам правду, щоб Вас не засмучувати). Тож товчемо воду у ступі…
8 лайков
Ні в якому разі я вас не хотіла образити. Але багато і від батьків залежить,я про те, що із вашоі родини ніхто більше дітей не захотів. Не факт, що коли б у вас було більше дітей, вашим дітям було б не комфортно.у мене сусідка є і вона одна дитина в сім’і, і розповідає, що їй не вистачало батьківської уваги, а зараз і в гості не має до кого з’іздить, бо нема ні брата, ні сестри. Так, що да життя прожити не поле перейти. Але , як вам не тяжко було в дитинстві, зате скільки ви маєте багато рідних людей, які в радості і в горі вас підтримають. А це саме головне.
11 лайков
Часто в радости и горе поддерживают совсем не родные люди. И очень много историй, когда родные грызутся между собой (особенно, когда делят наследство 
)
21 лайк
2 posts were merged into an existing topic: Мои “козы-козы”
В нас була двухкімнатна, ремонт шикарний, меблі німецькі, ковдри шерстяні, кришталь хоч ж.ой жуй, золоті прикраси, і Жигулі. Мама працювала поваром, про їжу навіть річ не йшла, її було більше чим треба. Але яблука і бутерброди ми самі собі складали і обноски від других в нас були, як не парадоксально…Хлопчик із мого класу в 13 років мене обізвав колись голодранкою. Нічого - пережила якось.
Доречі - мої діти самі з першого класу вставали і збиралися до школи і навіть самі готували собі сніданки. Я банально спала, і що? Вони достатньо дорослі щоб обслужити себе самим. Газова плита із контролером газу, пожерна сигналізація стоїть, полуфабрикати ( ліниві вареники сирники та інше) в морозильнику, нехай вчаться дівчатка самі піклуватися за себе. А в минулому році вони мені за це подякували. В мене челюсть відпала від подиву. Сказали що завдяки мені вони самостійні в усіх аспектах ( а я навіть із ними жодного домашнього завдання не вчила і в щоденник і зошити не заглядала, тільки в табель 2 рази на рік), старша самостійно поступила на бюджет і вже вивчила ст, молодша готується до університету, хоче бути інженером-біологом ( по вибору професії я не давала навіть ніяких порад принципово обирали самі.
Підсумую - все у нашій голові і тільки в ній.
Якось 6 років я повспоминала своє дитинство і в голові на маму дуже ображалась - то знаєте що? Карма мене догнала і Бог покарав. Я отримала нервовий розлад і панічні атаки із крутінням голови і дивними стрибками тиску. 3 роки не могла вилікуватись. С тих пір стараюсь розуміти і виправдати те що було. І якщо мамі треба було гнатися за радянським " престижем" то це її бажання і вона мала на нього право, бо то ії життя і воно не належить нам. Ми ситі, в недірявіх одежах, а развлекуху ми самі собі придумаємо, а на ремонт взагалі начхати. А якщо друзі насміхаються - пішли геть, бо вони тоді не друзі.
Бо наші батьки не є нашим обслуговуючим персоналом і слугами. Якщо ти можеш це зробити сам - то ти повинен зробити це сам і це прекрасно. Цікаві факти: моя діти в 8 років готували борщ з нуля, вміли робити налисники, і із куска цілого м’яса котлети. І жодного разу не образилась за то, що мама єгоїстка змусила бути іх такими самостійними. Так що думаю моїм тільки двум дівчатам було ще “невеселіше” але вони тепер це зацінили і в кулінарії ще мені фору дадуть на 10 ступенів.
26 лайков
Повністю згодна, все залежить від родини, від настрою в родині. Я дуже щаслива, що Господь подароував нам ствльки діток. Я з малечку, скільки себе памятаю, хотіла троє. Намагаюсь не сильно навантажувати молодшими старших. Не роблю культу з одягу. Все що їм потрібно, що вони бажають у них є. Стараюся привити любов до родини, бути дружніми, допомогати один одному. Дівчатка просять ще сестричку Вони дуже хотіли сестричку, а народився братик)
vfhbyfмарина, дуже вдячна вам, за ваш досвід. ви написали чесно, відкрито, і нам, дітям з небагатодітних родин, дійсно важко уявити, та відчути те, як ви жили. Зате виходячи з вашого досвіду, знаю на що звернути увагу. В мене мама з багатодітноїродини, в них було 5-ро дітей. У всіх зараз по двое, і всі дуже дружні.
Розкажу випадок. Колись давно-давно, в мене лише був старший, до нас в гості , переночувати, прийшла мама з 4 дітками. Вони приїхали до моєї подруги, а подруга проживала в гуртожику і ми завчасно домовилися, що вони ночувати будуть нас. Я була вражена. Відкрила двері і тихенько зайшло 4-ро діток, вони вели себе чемно, не кричали, але кожен щось казав, і було так шумно, неначе в дитячому садочку)) Мені тоді так шкода було їх маму, молоденьку жіночку -позитивчик, думала, як так можна триматися спокійно, врівноважено, коли постійно такий шум-гам) А дітки були маленькі всі, старшому років 10 було, меншому два. Хто ж знав, що колись так само буде в мене 
Чомусь так тоді запамяталися мені ті гості)
23 лайка
Юльчик, дуже схожі у нас життєві позиції. Я теж намагаюся привчити дідей до самостійності. І ти знаєш, навіть наголошую їм що я , не обслуговуючий персонал! Ми разом ліпимо пельмені, разом щось готуємо, не я їм готую, разом. Їмо разом? Чому готувати повинна я? Я перебільшую, не подумайте, я готою їсти, готую обід, вечерю, але щось глобальне готуємо разом. Наприклад вони чистять картоплю) В мене навіть 3-річний Андрійко чистить сам картоплю. Старші можуть самі приготувати собі вечерю самі. Макорони з сиром, яєчню, можуть включити ютюб і приготувати щось вишукане.
Нас з сестрою мама сильно опікувала, і це мінус, клала бутерброди, які я не їла, завжди ходила за все домовлятися, і ставила мене перед фактом, ось, домиовилася, і в мене досі страх перед начальством, а так не повинно бути. Повинна бути повага, але не страх… Якби я сама скрізь ходила, за все домовлялася, було б простіше зараз. Ну якось так…
А взагалі, трошки проаналізувавши нашу з вами бесіду, думаю, потрібно дотримуватися золотої середини. Іноді покласти те яблочко в портфель, побалувати увагою, щоб потім не було таких спогадів, як у Марини, і діти виросли гарними, самостійними, впевненими у собі людьми.
11 лайков
у нашей одной один рог отпал, второй нет, переодевали резинку на новую. Думаю те дезрастворы, чем обрабатывала рану, как-то влияют на резинку, и она теряет эластичность. Я дези-спрем пшикала.
1 лайк
В кожній сім’ї, і це не залежить від кількості дітей в сім’ї, а залежить від батьків
Має бути те саме " яблучко"
В моїй сім’ї я обожнювала вітчима, бо кожні вихідні він тащив нас по музеях і тягав пішшки по Києву, розповідав як вони в дитинстві тут бігали по центру, знав всі вулички і підвальчики на Хрещатику і біля нього. Розповідав в які ігри грали вони.
Коли в нас зникало світло ми грались в піджмурки. А ще у нас були войнушки-перестрілки тапками по квартирі.
В ці ігри навіть вдавалося втягнути іноді маму. А ще саме він навчив мене в’язати на шпицях, а сестру готувати пражські торти.
І це чужа людина. Ще й доречі я йому , коли він прийшов до нашої сім’ї трохи вирвані годи устроювала… Все що він готував - я казала, що несмачне і підбурювала сестру. І ми байкотівали обіди. Він не скаржився мамі. Знайшов зачинщика і вдягув після місяці бойкоту обідів мені по тихому тарілочку рисового супу на голову. Тоді я почала їсти, бо вичесувати рис із довгого волосся якось довго… Але я не образилась, бо розуміла, що я ж перша знущалась із нього…
А в нашій сім’ї нажаль менше таких “приділено уваги” особливо зараз, коли окрім сироварні і сонця не бачу влітку. Але ми вибираємося в ліс на пікнік, або на пляж, або робимимо щось дуже вкусняче і включаємо цікавий фільм ( влітку в саду через проектор). І проводимо час разом.
Так я люблю свою маму, вважаю що вона мала право жити як хотіла, адже програму “мінімум” вона а виконувала. Коли було " максимум" це був жах, особливо в шкільні роки і в студентські. Мене заставляли вчитися, і перевіряли домашку, сварили за погані оцінки, але я бунтарка, я взагалі перестала вчитися, а технікум, в який за мене договорились і всунули туди ( радіо і провідний зв’язок жд транспорту) я кинула на початку третього курса. Мені було нецікаво.
Бо я хотіла на фізико-математичний в університеті, після закінчення 11 класів. Але мені сказали, що то все не те, і мене туди не візьмуть і ТД.
І даремно. Дивлюсь по своїй молодшій доньці і по старшій, жодного разу я не вчила жодного завдання із ними, не перевіряла щоденників взагалі ні разу, не вказувала їм куди поступати. Вони самі обирають ціль - і повірте! Такого натхненного і “самозабвенного” навчання я ще не бачила.
Старша закінчила інститут культури на художника-фотографа і працює по професії, молодша останні 2 роки сама собі шукає і наймає репетиторів і іздить до них, сама обрала свою майбутню професію, інженер-біолог ( я б і не додумалась до такого…о куди фантазія завела її) і сама записалась на річні підготовчі курси. Я її наоборот виганяю іноді з кімнати від підручників, бо це ж чокнутись можна стільки вчитись…
Але коли вони мені за вечерею говорили, що їх угораздило отримати 1 чи 2 на у школі, бо вчительку чомусь порвало… психозом…
То
- моя мама мене наказувала
- я казала, наплюй і розтопчи. Головне в голові знання, а циферки мені до одного місця.
Якось так…
9 лайков
Юля, не треба давати оцінку, що мовляв “зацінили” твої дівчата. Оцінка прийде коли їм буде за 30, тому не треба лити собі мед у душу і тішитись тим, що діти належать самі собі і дуже самостійні. У мене питання навіщо народжувати як що немає часу на елементарний сніданок з ранку? - щоб потім діти коли виростуть почали у душі виправдовувати егоїзм мами? Дякую за підказку, це дійсно у голові , тому не треба грузити на себе ТЕ що потягнути можеш але напрягатись не хочеться… Вибачаюсь за різькі слова але мене дуже дратує ліцемірство і виправдання своєї неуваги до дітей ( бур’яну і так достатньо). Юля я вибачаюсь , моя позиція вже надіюсь зрозуміла.Як що обідила вибач, дякую за спілкування але давай цю тему закриємо.
8 лайков
Але якщо 23-х трічна дитина тобі це каже в обличчя, і доречі живе вона з 10 класу окремо від батьків, дякую мама що навчила готувати і прибирати.
Моєї уваги більше аніж достатньо. Діти завжди під наглядом, навіть коли роблять помилки я їм це дозволяю, коли бачу що це не принесе непоправної шкоди.
Дякую за то що обізвали моїх дітей бур’яном.
АДЖЕ ЦЕ НАСПРАВДІ СИЛЬНІ І ВИТРИВАДІ РОСЛИНИ , ЯКІ ПРИЖИВАЮТЬСЯ В БУДЬЯКИХ УМОВАХ І ЇХ ДУЖЕ ВАЖКО ПОЗБУТИСЯ!
А якщо БУР’ЯНИ ще й ВЧЕНІ, то капець! СВІТ ТРИМАЙСЯ - МИ ЙДЕМО!
Ми не досить знайомі, щоб ставити один одному оцінки.
Так, дійсно обідили , вибачаю, бо мені всеодно до Ваших слів та думок.
Діти мої щасливі від своїх вмінь та свободи, здорові і цілеспрямовані, правильно торієнтовані, і добре знають етикет не дивлячись що “росли як бур’яни”
Від готування до ізди на мотоциклі мопеді і величезній двухтонній машині і це в 14 років дівчатка і багато багато свободи а не " так як повинно бути по стереотипах"
Юлічка, я дуже вибачаюсь, що у тебе на сторінці відстоювала свою думку.
Але надіюсь, що ти побачила від цього різні думки і погляди на життя .
Дякую за розуміння.
15 лайков
Я не обзивали твоїх дітей Юля, не треба знов таки “гри слів”. Так ми мало знайомі, але як що ти дала оцінку мені то вже лови оцінку і від мене, що ти хотіла-гру у одні ворота? Я не збираюсь засуджувати батьків які не уважні до дітей і вважають це виправданням , це їх життя я говорила тільки про своє .