Вихідні пролетіли … За тиждень зібралось ціла купа справ прибирання, прання. консервація.
Вже після 16тої вирішила все кинути і іти з козами на пасовище. Дощів у нас так і не було. Хоча по прогнозу дощить та дощить. Трохи поморосило дощиком ніби туман тай усе. Повела кіз у зарослі дичок, вони там із насолодою гризуть гілля, а я спокійно лягаю і відпочиваю. Пригадала, як сьогодні зранку хлопочу на кухні, телек працює за компанію (його не дивлюсь але порою доносяться якісь обривки фраз). Чую, як якусь жінку (певне із села) запитують як ви розслабляєтесь і селі - адже у вас немає ні клубів ні барів … Усміхнулась…
Вдихаю на повні груди запах чебрецю і кашки, в злегка зволоженому повітрі аромат такий насиченний, що аж подих забиває і паморочиться в голові. Тихо… Хрумкотить гілля на козиних зубах і із сусіднього село доноситься стукіт вагонних коліс тук-тук-тук… напевне проїхав якийсь товарняк. Десь в ближніх господарствах півень завів своє дзвінке “Кукуріку-ууу”, за ним другий підхопив трохи картаво, а там і третій підтягнув … Утворився справжній півнячий хор… горланять один наперед другого. Недають спокою лисиці, яка мешкає зовсім поряд…
Буся уже напаслась і примостилась біля мене збоку. Запахло вологою шерстею і розпареним козинним тілом. У кожної кози свій запах. Ні -Ні, вони не смердять- вони ПАХНУТЬ. ( це для тих, хто каже, що коза це "Фууу ")
Буся у нас старашна егоїстка, вона вважає що я її власність і чухати та гладити її маю тільки її, інші кози в цей час навіть наблизитись до мене не мають права. Як тільки хтось має таку необережність підійти до мене , то відразу отримає від Бусі тлумака чи укус за вухо…Так і лежимо , я і коза, яка як собака охороняє мене від домагання інших кіз . Спокійно. Буся поряд задумливо та монотонно пережовує жуйку. Найшов такий сон, що очі самі закриваються. Задрімала.
Проснулась від того, що мені в вухо хтось дихає гарячим повітрям… Відкриваю очі і бачу, що Бусі поблизу уже не видно. а Річі тим часом встиг вмоститись біля моєї голови і тихенько посопує біля вуха…
Від нашого двору донеслось вимогливе собаче “гав-гав-гав” Це наш Шарик нагадує про вечерю, за нам Бублик і собі затявкав своїм тоненьким голоском , щей старий Жук підтримав їх компанію . Значить уже сьома година, пора іти додому годувати собак. Шарик у нас працює будильником: гавкає зранку рівно о шостій і ввечері в сім. Глянула на телефон - все вірно 19.05… пора додому.
Ось такий він наш сільський релакс і ніякі клуби та бари його не замінять…