Сообщение было перенесено в новую тему: Как обезопасить пенсию в прифронтовых и временно оккупированных территортях
Дуже сильно бажаю пошвидше повернуться в Україну . Знаю , як важко нашим хлопцям прогоняти рашистську навалу … але ніхто не планує здаватися і тільки чекають ще більше зброї від дружніх країн . Не уявляю , що відчувають люди в окупації , по собі знаю - не змогла б притворятися та пристосовуватися … мабуть все ж таки уїхала . Душа рветься за українців 
20 лайков
Спойлер
Не поїхали ,бо козки,а діти виїхали,дякувати Богові! Більш за все разочаровують люди у кого є ті хто воює,а вони тут чекають коли вже зубна паста буде тільки аквафреш.
живемо держачі рота затуленим,молимось і радіємо коли роздають ім одяг з бавовни
Спойлер
Этот текст будет скрыт
13 лайков
Зараз зборів багато, але все одно не вистачає. Ми намагаємося постачати машинами, але теж уже грошей не вистачає сильно. Прорвемося. Зараз є хлопці на СТО в Києві, які за нормальною ціною нам допомагають часто. Так що світ, як то кажуть, не без добрих людей. Загалом будемо допомагати далі.
7 лайков
Ви праві.Маємо усі підтримувати військових хоч крихітними донатами, але не одно- десятиразово,а так часто як дозволяють фінанси.Допомога потрібна і тим хто зараз після поранень.
7 лайков
Читаю і плачу . Пекло …і триває .
1 лайк
Буквально недавно дізналася , що друг мого дитинства згорів в танку . Ідентифікували по зубах .
Іван був трактористом . Невисокий , смаглявий, з веселою вдачею , як його тато .
Коли нам було по 12 , його мама народила сина . Вся вулиця обурено шепотіла, для чого "так пізно “? І лише одна сусідка сказала " народила того , хто догляне”.
Тоді лише посміялися .
Так і вийшло , менший син забрав матір до себе …
Навесні ховали мого іншого друга дитинства . В мирному житті він був кухарем в дуже хорошому ресторані Києва , а до цього футболістом . Нас було семеро нп вулиці , шестеро хлопців і я. Наразі лишилося троє .
5 лайков
І саме страшне, що цьому нема кінця.
Нас знищують, бо ми не віддаємо свого.
Сьогодні я думала про те, що якщо рашисти перейдуть ( не дай Бог) Дніпро, то і я піду захищати землю моїх пращурів. Як можна говорити, що це їхнє, якщо те місце де я живу - це земля моїх пра-пра-пра дідів, яких я знаю поіменно.
Чесно, я не розумію людей із сходу, тих які тікають від війни на захід. Це ж іхнє, вони повинні не ховатися в захищати своє. Так, як захищали бучанці з ірпінцями свої міста у березні 22. Як зуміли майже голими руками зупинити вісімдесят кілометрову колону танків, яка йшла на Київ.
Я не піду звідси нікуди. Не тікала у 22 -му, і зараз не піду. Нехай краще вб’ють і запишуть ще один гріх на душу свого рабського народу.
9 лайков
В березні 2022 року русня зайшла в м. Сватове, Луганської обл. Це моя Батьківщина.
Трішки пізніше мені повідомили подруги, що мій знайомий зі своїми друзями, які жили в Сватове, і які на початку повномасштабного вторгнення помчали самовільно захищати в бік Сєвєродонецька, Старобільська, просто щезли з лиця землі, їх просто рознесло вщент авіаударом, нічого не залишилося. У них була козацька спільнота. Я сподіваюся, що в них получилося зробити вклад в захист своєї землі хоч на декілька десятків злочинців-окупантів. Це я вам про людей зі Сходу, яких знаю особисто. Усюди хватає різних людей і на сході, і в центрі, і на заході і так далі, це не залежить від напрямку світу.
13 лайков
Я не кажу про всіх. Не в якому разі.
Я знаю багатьох достойних Людей.
Але я бачу, як люди ховаються. ( Я їх теж не засуджую - хто я така?).
Але констатую факти, які бачу скрізь - людям не дорогі місця де їх коріння. І я саме про це. Чи це я така дурна, що готова віддати все за місце Моєї Сили.
А може люди які залишають свої домівки не знають, що таке Батьківщина.
Колись, у 14 році, коли все починалося, мені подзвонив товариш з Берліну. І дуже кричав на мене, за Майдан, за те, що ми повинні підкоритися мега імперії. На що я йому відповіла : " Що може знати людина , яка має матір польку, а батька удмурта. Народилася у Казахстані, а живе у Берліні ? Ти хоч знаєш, що таке Батьківщина ? І, де твоя ?“.
Після того він мені питань не задає.
Можливо ті, що тікають, теж не знають де їх Домівка, де їх Душа.
Бо у мене тут " пуп закопаний” ( як казала моя бабця). І я за це місце усіх “закопаю”, або закопають мене.
11 лайков
Це дуже важка тема .
Багато людей приростають до землі на якій живуть, а в декого інакше .
З багатьох причин .
Щодо захисту ,потрібно мати чим захищатися . Інколи піти , щоб вернутися - мудріше, ніж скласти голови їм на потіху, як це було в парку , в Херсоні .
Якщо серйозно думаєте про захист , маєте вже мати зброю і добре вміти стріляти . А ще знати про надання першої медичної допомоги .
І ще , пройдіться місцевістю, де Ви живете і прикиньте і шляхи відступу , і місця , де можливі засідки. Безпечний маршрут відходу дуже важливий . Більшість міст і містечок України незахищені і мало безпечні під час війни .
Захист … І тут дуже важка тема , бо важливо мати захищений тил .
7 лайков
В точку . Саме тому .
3 лайка
Чим більше відстань від лінії фронту, тим легше розмірковувати над тим, щоб я зробив коли б… Мабуть у 2014 у мене теж були такі думки стосовно тих, хто приїхав у Харків з Донецька. А зараз я їх розумію значно краще.
Кожного дня я маю іхати на роботу і назад майже через все місто. Практично кожного дня по Харкову прильоти. Повірте дуже неприємне відчуття, коли свистить над головою. Ніколи не знаєш, як закінчиться цей день. В мене дуже сильна прив’язка до дому, до мого рідного міста. Мабуть тому я ще і тут. Але я точно знаю, що коли продвинуться ще ближче, зберу своє все нічого, що поміститься в автівку і буду тікати. Бо насамперед я мати двох малих дітей. І війна зараз вже зовсім не така як у 2022. Міста і містечка просто зносять артилерією і авіацією і лише потім заходять. Це просто не має сенсу залишатися.
Те, що коїться з тими, хто не по своїй волі став заручниками цієї війни, чиї домівки опинилися ближче до ворога - це трагедія. Трагедія кожної окремої родини. І тут не можна засуджувати, не можна казати, що самі винні, що не так розмовляли чи не так думали. Ніхто нікого не питав.
А саме смішне, що ті хто кричав, що у нього «русская душа» вже зібрали речі, переїхали через кордон і біженцями в Канаді чекають «русский мир».
16 лайков
Я взагалі не знаю як можна жити в таких умовах? Ми виїхали і я рада,що так сталося. Ми ризикнули. Не знаючи куди їхати. Спочатку вирішили поїхати там де були в перший рік війни,в Чернівецьку обл,до тих же людей. Попросила декілька днів щоб зробити паспорт малому,бо в Харкові була велика черга на два місяці,а сирена за сиреною не давала продвинутися. А там ми на слідуючий день відразу змогли без черги подати документи. Зробили за 7 днів загранку,і попросили ж цього чоловіка відвести в Румунію через кордон. Але куди не знали. А Бог провів,через іншого знайомого знайшли місце,пожили три місяці,а за цей час друг подзвонив і визвав нас сюди,в Америку,ставши спонсором. Але я знаю це нам допомагав Бог. Я бачила як Він все чудово зробив.
Але я також розумію тих хто не виїжджає,бо напевно теж не знають куди,як,де зупинитися і почати жити. Нажаль так сумно за це все. Але заради дітей я все це зробила. Не дивлячись на те що теж не знала куди і як. В мене нікого немає в Румунії. Я дуже сподобалася що зможе допомогти той у кого ми жили в Чернівцях. Але він теж не міг допомогти. Знайшовся інший,на якого я не розраховувала,бо знала його майже тільки пару днів.
8 лайков
Ми і в перший день війни не знали куди їхати,і с цими людьми познайомилися,вже коли туди приїхали. Але так як ми віруючі люди,я знала ,що інші віруючі допоможуть,незалежно якой номінації,баптист,чи п’ятидесятник,чи ще якой. Але реально ті люди допомагали всім хто приїздив і невіруючім теж.)
10 лайков
Легко казати, що треба захищати своє, коли віриш людям навколо і знаєш, що за спиною твоя країна. І неможливо, коли навкруги рашисти, які ще вчора наче були за Україну. Боронити своє в оточенні, де найрідніші можуть тобі списа в спину встромити, а діти і ти зникнути в лісочку? Ні, дякую. Я краще буду ніким і без нічого, але живою і з сім’єю, чим своїм гордим “ні” підпишу смертний вирок всій своїй родині. На жаль, тому і повертатись не плануємо. Хоча так, можна було закрити рота, лишитись в своєму домі і не скиглити з-за бугра, як сумно на чужині
6 лайков
Не всі знають про такі нюанси .
Щиро Вам співчуваю .
Гібридна війна цим і відрізняється , що все заплутане і людям майстерно промивають мізки .
Щодо за спиною “своя країна”, то це теж все відносне . Бо і тут мізки промивають і в таких масштабах, що за голову хапаєшся.
І виходу явного —нема .
Нема єдності .
Нема єдиної ідеї України і вороги цим користуються.
На ідеологічному фронті українці програють війну .
Ідея українства могла б об’єднати всіх , бо що ще ?
Але і тут відбулася підміна понять .
Всі люблять Україну , але не українство .
Кожен любить "свою Україну " (розділяй і володарюй).
4 лайка
в этом и есть сила,- каждый продолжает делать что делал раньше, продолжает делать то, что может делать в данных условиях.
1 лайк
Байку "Лебідь, рак і щука "—читали ? Приблизно те саме .
Яка сила ? В чому сила ? В тому ,що за 70 років окупації сссром з українців зробили манкуртів?
За мовою - народ . Кожен народ має СВОЮ МОВУ . СВОЮ .
І в тій мові закладено спадок народу ,його багатство , коріння , думки пращурів .
Думку продовжити ?
Чи самі зрозумієте , з натяків ?
Заодне пошукаєте значення таких слів як асиміляція і протонації.
6 лайков
и шо? что лично вы тектонически можете поменять сами и прямо сейчас? а ничего, и остаться в добром здравии и с холодной головой-уже подвиг.
4 лайка