Скільки себе пам’ятаю у моємі житті завжди були квіти.Народилась і виросла у селі. Мама працювала на фермі, квіти любила, але вона не мала на це часу. Квітами займались ми з сестрами (нас четверо сестер), ще зовсім малими скопували місце під квітники, сіяли насіння, розсаджували розсаду, пололи.Волочили із будівництва залишки цегли вкопували її на ребро, білили і виходили у нас такі клумби. В той час на нашій клумбі квітували айстри, чорнобривці, повняки.
А скільки у нас було радості коли одна жінка з села дала нам декілька корчів жоржин і ми посадили іх у себе на клумбі. Правда, ми зовсім дрібні (мені тоді було 10, сестрам 7,6 самій дрібній 2 роки і вона завжди за нами хвостиком кругом) за ті квіти допомагали тій жінці весь день копати картоплю.
Дуже памятаю той день коли я вперше побачила гладіолуси. Навчалассь тоді в школі в молодших класах. У школі свято Першого дзвоника. В ті часи для нас сільської дітвори це дійсно було свято.В цей день зі схову діставались обновки на які протягом усього літа збирались батьківські заощадження- нова шкільна форма з підшитим комірцем,білий накрохмалений фартушок, величезні банти, білі гольфи і саме головне червоні лаковані туфлі, які дядько привіз ма\ені з Німеччини ще серед літа і вони все лежали очікуванні цього свята. Йшла до школи і періодично протирала їх хустинкою від пилюки. До нас у клас зайшла новенька і коли я побачила її букет то миттєво забула за свої туфлі. В руках у неї були гладолуси, великий букет кремових квітів(назви я тоді ще не знала, але від захоплення цїєю красою я забула про все навкруги, не чула ні виступів, ні привітань, очей не могла відірвати від ціеї краси. Пройшло вже років 35, а я до цього часу пам’ятаю цей букет і свої захоплення.
Пройшли роки я закінчила школу, поїхала на навчання.Немогла дочекатись занінчення навчання, щоб залишити задушливий Киів і повернутись додому. Ступивши у двір відразуж біла перевірити як сестри за моєї відсутності доглядать за квітами.На той час у квітнику вже поселились, піони, нарциси, тюльпани, на підвіконні ніжились пеларгонії
Написала і задумалась…як давно це все було. Всього було у житіі і радість, і втрати і багато-багато болю, а в квітах завжди знаходила розраду. Посиджу, порозмовляю з ними тихесенько і якесь полегшення.
