Мене звуть Олена, мені трохи за 30 і я киянка, яка не любить мегаполіси…
Завжди радо згадувала, як проводила літо у бабусі на Рівненщині, слухала розповіді про велике господарства прадіда десь там біля Любліна в далекій Польщі, звідки моїх предків виселили під час операції ‘Вісла’…
Але ніколи не думала, що й сама переїду в село і заведу господарство…
Нубійка чорна Нічка (в куточку вгорі ліворуч) вивчає поведінку кармалят, яким пощастило вивалитися з загону🚀
Здравствуйте, Елена. Тут большинство таких историй, так что вы найдете много единомышленников!
Добро пожаловать в нашу маленькую семью 
Все почалося в 2016 у скромному вагончику поруч з будівництвом власного будинку на березі Десни серед голих пісків і диких тварин.
Романтика без комунікацій - від струму до дороги…
Зрештою, перші півтора десятка курей, яких ми дбайливо вирощували і берегли, однієї осінньої ночі передавили хижаки.
Хто саме це був - досі ведуться родинні дискусії.
Це був розпач, який завершився новою спробую - через кілька місяців, зимою 2017 ми знову купили курей в повному переконанні, що більше хижаки в курник не проникнуть)
Так і було, але видри, ласки і повітряні хижаки досі активно дошкулють нам, збираючи свій податок на дику пророду.
Я змирилась і вважаю, що це своєрідне сприяння тій самій дикій природі, хоча олені приходять усе рідше, зайців бачимо вже не так часто, а зграї куропаток стали дуже нечисленні((((
Не тільки ми, не лише наші сусіди, а передусім київські пляжники, інколи з рушницями, потихеньку перетворюють дикі краї в звичайне приміське селище…
Хоча ані струму, ані дороги досі нема…
Дякую! Я вкурсі) форум читаю давно, хоч зареєструвалась зовсім недавно…
Перше господарське фото першої господарської споруди, що збереглося) далі буде…
Олена, вітаю 
С Новосельем 
Ждем продолжения 
Оленко вітаю! Буду заходити у гості!
С новосельем! Пусть в домике всегда тепло и уютно!
Ух ты, ну как говорят каждому своё, некоторые наоборот стремятся уехать в мегаполис, рад за вас Елена.
Як і у більшості, першим моїм ‘коханням’ стали кури. Я просто замилувалась кохами і орпами - кохінхінами і орпінгтонами. Тепер вони невід’ємна частина мого господарства.
З кохами пішло легше - чорні, білі, мармурові (долматинці), блакитні (сірі)… Отакі кольори собі обрала і потроху розвожу.
Які вони дорослі усі бачили, але з щойновилуплені вони - хоч портрет роби)
А потім понеслося як у калейдоскопі - свинні (спочатку вьєтнамці а потім кармали), овечки, індики, гусі, качки і, зрозуміло, кози. Як без них)))
Зовсім забула про гриби) у нас тут мішками наросли отакі красені.
З кілограмчик кожен. Це хоч і не білі, але білі грузді - своєрідні підтопольники)
Хочемо солити, як радить гугл.
Хтось мав з ними справу?
Доброго дня, Олена! Вітаю вас на форумі Kozovod.com. Ми з чоловіком колись солили, смачно, але не дуже їли, тому половину пішли на компост
Ех((( вимочуємо… Пахнуть не дуже… Ви посили моі підозри…
Мы солили темные грузди. С чесноком, лучком и постным пахучим маслицем 
было вкусно 
пробуйте
помню, у меня старшенькая малышка еще была. Когда собирали грузди, она говорила - “Грусть белая, грусть черная” 
Гарна лінгвістична ідея)))
Я знайомим інакше жартувала: казала, що нагрібла верейку білих і тихенько після їхнього УХ ТИ під ніс собі - додавала ‘груздів’)
