Сьогодні була сама на господарстві, пасла на гілках в околицях дівчат, поглядала на залишки снігу… від вигляду якого аж зуби зводить і руки печуть 
… а далі потепління, все…снігу можемо і не дочекатися… та й подумала, що хоч ніхто не буде бачити мого позору здорова тітка в сніговичків бавиться… оглянулася, щоб хоч діти сусідські тік токи якісь не почали знімати… Тай гайда! хоч весь сніг попередньо розтанув майже і не дивлячись, що було сонячно, морозяка тримала добряча, сніг не ліпився зовсім, мусила поливати водою свою творчість 
, двічі козюхи покушалися на мою козячу Венеру Мілоську, нюхали їй носа… відламували хвоста… мусила закінчити з ліпкою і піти дівчат пригостити чимось смачненьким, щоб до “мого мистецтва” в них діла не було, бо двічі їхні нюхання голову відламували… отак за годину в нас з’явилася ще одна коза 
інтелектуал, книжки читає, на травичці засмагає, чай з шипшини п’є, позитивно мислить і взагалі веде здоровий спосіб життя 
Чого і Вам бажаю
сНіЖНА весняна коза 
P.S: Руки хоч і печуть неймовірно і червоні як буряк, але згадалося дитинство… а я таки колись ліпила зі снігу Венеру Мілоську у п’ятому класі