В кожній сім’ї, і це не залежить від кількості дітей в сім’ї, а залежить від батьків
Має бути те саме " яблучко"
В моїй сім’ї я обожнювала вітчима, бо кожні вихідні він тащив нас по музеях і тягав пішшки по Києву, розповідав як вони в дитинстві тут бігали по центру, знав всі вулички і підвальчики на Хрещатику і біля нього. Розповідав в які ігри грали вони.
Коли в нас зникало світло ми грались в піджмурки. А ще у нас були войнушки-перестрілки тапками по квартирі.
В ці ігри навіть вдавалося втягнути іноді маму. А ще саме він навчив мене в’язати на шпицях, а сестру готувати пражські торти.
І це чужа людина. Ще й доречі я йому , коли він прийшов до нашої сім’ї трохи вирвані годи устроювала… Все що він готував - я казала, що несмачне і підбурювала сестру. І ми байкотівали обіди. Він не скаржився мамі. Знайшов зачинщика і вдягув після місяці бойкоту обідів мені по тихому тарілочку рисового супу на голову. Тоді я почала їсти, бо вичесувати рис із довгого волосся якось довго… Але я не образилась, бо розуміла, що я ж перша знущалась із нього…
А в нашій сім’ї нажаль менше таких “приділено уваги” особливо зараз, коли окрім сироварні і сонця не бачу влітку. Але ми вибираємося в ліс на пікнік, або на пляж, або робимимо щось дуже вкусняче і включаємо цікавий фільм ( влітку в саду через проектор). І проводимо час разом.
Так я люблю свою маму, вважаю що вона мала право жити як хотіла, адже програму “мінімум” вона а виконувала. Коли було " максимум" це був жах, особливо в шкільні роки і в студентські. Мене заставляли вчитися, і перевіряли домашку, сварили за погані оцінки, але я бунтарка, я взагалі перестала вчитися, а технікум, в який за мене договорились і всунули туди ( радіо і провідний зв’язок жд транспорту) я кинула на початку третього курса. Мені було нецікаво.
Бо я хотіла на фізико-математичний в університеті, після закінчення 11 класів. Але мені сказали, що то все не те, і мене туди не візьмуть і ТД.
І даремно. Дивлюсь по своїй молодшій доньці і по старшій, жодного разу я не вчила жодного завдання із ними, не перевіряла щоденників взагалі ні разу, не вказувала їм куди поступати. Вони самі обирають ціль - і повірте! Такого натхненного і “самозабвенного” навчання я ще не бачила.
Старша закінчила інститут культури на художника-фотографа і працює по професії, молодша останні 2 роки сама собі шукає і наймає репетиторів і іздить до них, сама обрала свою майбутню професію, інженер-біолог ( я б і не додумалась до такого…о куди фантазія завела її) і сама записалась на річні підготовчі курси. Я її наоборот виганяю іноді з кімнати від підручників, бо це ж чокнутись можна стільки вчитись…
Але коли вони мені за вечерею говорили, що їх угораздило отримати 1 чи 2 на у школі, бо вчительку чомусь порвало… психозом…
То
- моя мама мене наказувала
- я казала, наплюй і розтопчи. Головне в голові знання, а циферки мені до одного місця.
Якось так…