Мамы и дети в первые часы.
Зорька
Фа
Кава. “Смотрю в тебя как в зеркало” - клонирование прям)
34 лайка
Кава выдала ещё одну Карочку? хаха
3 лайка
Скопіюю з фейсбука сюди.
Сьогодні 12 днів як ми з чоловіком більше не в окупації довжиною майже 2 місяці. Позаду 4 доби в дорозі крізь 30 російських блокпостів, 2 обстріли, 48 годин очікування на кордонах. Ми в Литві.
На одному з блокпостів Женя пішов оформлювати дозвіл на виїзд в рф, а тут тривога - в 200 метрах ВСУ ведуть артобстріл. І ось я вже сиджу в окопі - зліва міномет, зправа скриня з гранатами-лимонками, зі сльозами розповідаю воєнним, що покинули свій дім і своє минуле життя з надією зустріти своїх дітей, яких не бачили на той час вже 62 дні.
Перші два дні подорожі то суцільні сльози. Практично на всіх блокпостах на питання “хто ви в куди їдете” я плакала. Но хоч якийсь з цього зиск - перевірки проходили швидше, військові намагалися швидше нас пропустити. В чергах на кордонах я потроху проходила психотерапію - розповідала тим, хто цікавився, звідки ми і що бачили. Та часом плакала разом з подорожніми з Маріуполя, Донецька, Харкова та Харківської області і з їхніх історій розуміла, що нам насправді дуже пощастило.
Минуло кілька днів, як вдалося відновити доступ в Інстаграм, Фейсбук. Але я не можу примусити себе зробити якусь публікацію, ділитися фотографіями мирного життя. Із солідарності з тими, кто не має такої можливості. Соромно, що ти в безпеці та знаєш, що інші все ще ні.
Вся наша подорож - то суцільний парад добрих людей. Навіть коли знайомство з ними відбулося пару хвилин тому, вони допомогали і підтримували нас як своїх близьких друзів. Я щиро вдячна Богу, знайомим та зовсім незнайомим людям за це.
26 лайков
Наше господарство було в Дергачівському районі, Харківської області, в 2 км до російського кордону. Наше маленьке село в 30 хат майже з самого початку війни опинилося в окупації. Ми були налаштовані лишатися на фермі до перемоги України. Фронт був вже дуже близько, окупанти нарили окопів майже під будинком. Але ми звикли жити під звуки війни, навчилися розрізняти різновиди снарядів. Щоб лишити тварин навіть думати я не хотіла до того самого дня, коли одному російському солдату з групою однодумців спало на думку катувати мого чоловіка. Через вікно я побачила як його під дулами автоматів відвели до лісу з лопатою. Женя встиг викопати собі могилу, але вилучивши момент, за допомогою одного співчуваючого воєнного, збіг. Я сиділа в хаті та молилася, благала, щоб чоловік лишився живим і ладна була тікати разом з ним хоч пішки. Осі така переоцінка цінностей. Навіщо мені всі мої тварини, якщо нас вбʼють? Всю ніч ми не спали, збирали речі, на ранок чоловік змінив два порізанних колеса на машині. Це той кат помстився, хотів запобігти втечі. Дякувати Богові у нас було рівно дві запаски…Ми виїхали з 5 козами, їх 3 козенятами та нашим норвічем Білкою -це всі тварини, яких ми змогли вивезти в легковому авто з причіпом. Решта дорослих кіз - 18 голів + 15 кізочок трьохмісячних були випущені на пасовище. Двері козовника зафіксували, щоб кози змогли самі заходити в приміщення. Ми налили воду у всі ємності-великі тази, які були в господарстві/в сироварні. Також на фермі залишилися наші великі дворові собаки та кішка. Це найстрашніше рішення, яке ми приймали на цей час в житті - все залишити і їхати в нікуди. Зараз евакуйовані кози в Литві на фермі наших друзів. А я мрію, що село відіб’ють у росіян і ми зможемо вивезти всіх тварин, що лишилися, на безпечні території в Україні.
26 лайков
Обіймаю вас, головне що живі.
Як це боляче 
і страшно. Тримайтеся і вірте.
Ви з дітьми зустрілися?
3 лайка
Маша, читаю, серце рветься. Скільки пережито… Слава Богу, що живі. Але, я надіюсь, що скоро ви повернетесь додому. А добрі люди зберегли тварин. Не знаходжу слів далі щось писати. Вибач, Маша.
7 лайков
Мушу визнати, що наше козівницво в Україні скоріш за все добігає до свого кінця. Вже немає більше сліз, ну практично.
Чекаємо можливості забрати всіх лишившихся тварин, якщо пощастить і вони нас дочекаються. Не знаю, чи зможуть вони нам вибачити зраду.
Ліси поряд села заміновані, входи на кладовище поруч теж. Людей попереджали. Узбіччя доріг, траси на Харків усіяні снарядами, мінами. Ми бачили на свої очі, коли евакуювались, паркувались, перечікуючи обстріл. Скільки часу потрібно буде, щоб навколишнє середовище там стало знову безпечним…ох.
6 лайков
Тримайтеся! Все буде добре! Ми з вами ніколи не зустрічалися, а мабуть навіть не спілкувалися. Але чомусь саме за вашу сім‘ю переживала найбільше. Дивилась ще до війни фото і відео з вашою ферми. Розуміла, що ви попали під окупацію судячи з розташування. Ми теж з під Харкова. Нам трішки повезло. Першу колонну розбили, а потім наши підірвали міст.
Вірю, скоро Харківщина буде вільною.
15 лайков
Ще ні, але я вірю, що вже скоро. Їх мої батьки забрали до себе, на інший бік Харківської області в перший день війни. Через місяць моя мама з ними виїхали до Словаччини.
10 лайков
Очень надеюсь, что вернётесь. Это не справедливо, если молодые и активные будут вынуждены выехать из страны.
3 лайка
Ох, Нін, ми намагалися трішки раніше спілкуватися на цю тему з місцевими, тими, з ким гарно спілкувалися. Про всяк випадок. Відповідь була одна - ми не зможемо, не знаємо. В нашому селі лишились в основному пенсіонери, їм всім тяжко. Пересування по селу то ще той квест - скрізь техніка і окопи. Наша ферма за селом, в 150 метрах від крайньої хати в селі.
5 лайков
Плачу разом з вами тримайтеся, кожне ваше слово відлунням здригаєтся в душі. Маємо надію на перемогу 
9 лайков
Слава Богу, что живы!
слов нет, только слезы
Украина победит 
8 лайков
Маша, багато думала про вашу родину та господарство (ми разом із Женею на курсах по сироварінню навчалися), із самого нападу на нас, бо ви найближче до кордону. Дякувати Богу, що живі, що врятувалися. Я читаю на форумі а от писати не можу. Мене переповнює біль за кожного, хто постраждав, стараюся триматися, закидаю весь цей біль глибоко всередину бо він з’їсть мене. Загрузилася роботою і як то кажуть “тягну лямку” сама. Я навіть слів не можу підібрати на всі повідомлення, які тут є про звірства тих нелюдів. Тримайтеся, я вірю, що все буде добре і ми переможемо.
22 лайка
Так,це дуже важко, у нас так само відразу було село під окупаціею,ми вирішили відразу виїхати,покинули своїх кіз,і собаку,як мені зараз важко,що я не врятувала собаку, вона не вижила,мені сусіди які там залишалися, спочатку допомагали с козами,розібрали по домівках,хто зарізав,щоб самим вижити, їсти нічого було,хто тримав до останього поки не прилетіло у сарай де були кози,ми тільки купили зааненського,тільки хотіли вийти на породу,сусіди розповіли,що в нашому домі руські жили,потім на гаражі написали міни,але ціж сусіди сказали,як добре що ви виїхали відразу,ми таке пережили жуть,так смогли вирватися,але ще наше село окуповане, є ті домівки,що зовсім згоріли, я всі дні надіялася,що виживуть кози і собака,але всі погибли,краще б поревіти,а чомусь не можу,
Тримайтеся і ви, як я вас розумію…
20 лайков
@annas Обіймаю Вас! Дуже важко…Який у Вас населений пункт?
4 лайка
У нас ще окуповано,дома горять, ходять ворують,живуть,повертатися нікуди, так сумно, сестра мужа на мене кричить,–що ти сидишь,бери дітей і їдь в Германію,ти там з ними будешь жити в шоколаді.
Я да сиджу,мужа кидати не хочеться,та і боюся сама з дітьми їхати,не знаю,що робити,але десь прийдеться заробити на домівку,тільки де?
9 лайков
Анічка, не буде шоколаду в Німеччіні, повір мені. В мене рідна сестра там живе вже 30 років, зять працює в соцсфері. Так ось, мої діти туди не поїхали, хоч вона і звала. З житлом вже 2 місяця тому було дуже важко, а наразі краще, що можуть предоставіти - ліжко місце. Туди можна їхати, якщо є гроші. Але, звісно, кожен вирішує сам
17 лайков
Дякую за таку важливу інформацію.
2 лайка